Традиційна сопілкарська традиція є складовою частиною народної музичної культури мешканців Центральної частини Бойківщини. Вона найтісніше пов’язана з їхнім побутом, працею, обрядами, скотарським господарством тощо. Поряд нині з функціонуючим скрипковим музикуванням воно відображає соціальні й господарські взаємини, моральні й естетичні уявлення бойків. Поєднуючи в собі матеріальну і духовну частини культури верховинців, сопілкове виконавство є важливим джерелом пізнання їх історії, культури, світогляду та одвічних звичаїв.

Для проникнення вглиб бойківського сопілкарства ретельно вивчався також багаторічний досвід виготовлення пищавки, емпірично накопичений народними майстрами-умільцями, зокрема, Василем Бураком (1928 р.н., с.Грабовець). Записи пищавкових мелодій («музики до співу»), здійснені від народних сопілкарів Юрія Греба (1936 р.н., с.Славське) та Івана Карпінського (1931-1994 рр., с.Пшанець).

Звернімося до опису конструкції і функції інструменту, яким користувалися згадані музиканти під час творення своїх мелодій. За своєю будовою бойківська сопілка (“пищавка”, “пискур”, “свирівка”) являє собою циліндричної форми повздовжню трубку (дерев’яну, рідше металеву) з 6-ма графними отворами. Отвори розташовані двома групами по три на одній вертикалі. Верхня частина трубки має головку з вдувним отвором («воздушним пищиком»), а нижня – кільцеподібне різьблення.
Функції пищавки у житті та побуті бойків достатньо різноманітні. Вона є одним із невід’ємних, улюблених й широко використовуваних духових музичних інструментів, на котрому грають чоловіки. Основне призначення пищавки пов’язується з виконанням музики для власного естетичного задоволення і для слухання. Інструмент звучить на полонинах (під час випасу овець, корів, коней). На вечорницях, під час недільних вечірніх забав молоді, на весіллях (під час застілля – при виконані поза обрядових пісень). На хрестинах і іменинах, у пору сінокосів (під час обіду і відпочинку), збору ягід і грибів тощо.

Активне функціонування пищавки на Бойківщині зумовлене збереженням традиції її виготовлення. Так, центром продукування сопілок є села Либохора, Грабовець, Волосянка, а периферією – Славське, Головецьке, Пшанець. Виготовляли її переважно взимку – через зайнятість майстрів у господарсько-польових роботах. Розпродували пищавки на базарах у місті Сколе, селі Сможому або в селах Славське і Тухля.
Виготовляють пищавки з бузини чорної («білий боз»), свидини кров’яної (деревник), калини звичайної, груші черешні, вишні.
За традицією, бойки рубають дерева, коли сходить молодий місяць. Тобто наприкінці квітня – на початку травня, що пов’язано з часом заготовлення деревини смереки для будівництва хат. У зрубаного дерева у цей період деревина біла, легка (не просякнута вологою), «здорова», приємного запаху. Вона не темніє, не загниває і не піддається червоточині. Деревина весняного зрубу, за твердженням музичних майстрів, лісорубів і будівничих, має добрі акустико-механічні властивості.
Для вирізування або виточування денця до свисткового пристрою пищавки народні майстри використовують сухий смерековий сучок, деревину яблуні. Смерековий сучок, висушений у природних умовах, дуже твердий, містить багато смолистих речовин. Завдяки чому не втягує вологу, отже і слину музиканта, його легко обробляти. Корок із смерекового сучка навіть після тривалої експлуатації не набрякає, не так швидко всихається, зберігає добру якість звучання пищавки.
Давніше до винаходу свердла, долота, рашпіля, наждакового паперу виготовлювачі пищавок (пастухи) користувалися бузиною чорною, калиною. М’яку і велику в діаметрі серцевину цих порід кущів вибивали грабовим або ліщиновим шомполом. Стінки трубок очищали і полірували спеціальним мотузком («шнуром-гудзом»), сплетеним з овочевої вовни і щетини кінського хвоста і зв’язаними у кінці у вузол. Жорстка і тверда щетина остаточно очищала стінки, тоді як м’яка овеча вовна полірувала їх. Уже пізніше для очищення поверхні заготовки й вирізування головки, свисткового пристрою і «корка» майстри використовували спеціальний ручний ніж, уламок скла, стружку. На остатньому етапі виготовлення пищавки робилися розрахунки розміщення грифних отворів, які починалися з позначення центральної точки. Вона ділить трубку на дві рівні частини, і розміщення зліва і справа від неї першого і другого грифних отворів. Відстань між обома грифними отворами визначають одною шириною великого пальця, який прикладають до центральної точки. Цією ж мірою користуються для розрахунку розташування решти грифних отворів. Підкреслимо, що на пищавці 1-й грифний отвір розміщений на півкала вище від позначеної центральної точки трубки, завдяки чому при усіх відкритих 6-ти грифних отворах утворюється не сьомий тон діатонічного звукоряду, а його октавне передування і при затулених грифних отворах. Звідси прямим діатонічним звукорядом пищавки є цілотонова гама, яка при поступовому відкритті грифних отворів і помірному вдуванні повітря з октавним передуванням розширюється до двох октав.