народне будівництво Бойківщини

Народне будівництво Бойківщини 19 – поч. 20 ст. З давніх часів славиться Бойківщина традиціями мистецтва, архітектури. Остання займає помітне місце в культурній діяльності місцевого населення, принесла йому загальне визнання. І це цілком природно. Тут споконвіку був ліс – чудовий будівельний матеріал. За допомогою сокири народні майстри будували хати з галареями, водяні млини, церкви, дзвіниці, які ми тепер цінуємо як шедеври народного зодчества. З віками, на онові масовості цього виду творчості, і виробився неповторний бойківський стиль. У ньому знайшли відображення кмітливість, спостережливість, естетичні смаки й уподобання народних будівничих.
Народні зодчі тонко розуміли природу, не сперечалися з місцевістю, а шукали з нею гармонії. Масивна форма даху будівлі нерідко нагадує гору, а розташування їх повторює обриси рельєфу. Завдяки вмілому конструктивному розв’язанню будівлі виглядають легко і життєрадісно, ніби злітають над схилами гір.
Звичайна хата… Але й тут народний зодчий проявив свій смак, практичні знання. Хати будували з товстих смерекових плениць /півкругляків/ з високим, гострим, дещо вигнутим дахом. З профілю силуети таких будівель подібні до старих смерек із звислими до низу гілками, створюючи з ним гармонійне ціле.
Важливе місце в старовинній бойківській садибі займають господарські будівлі. Серед них виділяється “стайня”. Складається вона з двох частин, розділених побоїщем /стодолою/. По довжині всієї протилежної від входу стіни стайні тягнеться половник/ прибудова, куди зсипали полову, іноді клали сіно/. Коли інтер’єр старого житла /особливо курних хат/ складав безрадісне враження, то в господарських будівлях відчувалась увага ґазди. Тут задивуєшся різноманітністю і своєрідністю складених там предметів, господарських знарядь.
Та найвищого мистецького рівня досягли місцеві зодчі в монументальній архітектурі. Бойківські церкви та дзвіниці відзначаються оригінальністю архітектурних форм, конструктивною простотою, доцільністю і виразністю окремих деталей. Академік Ігор Грабар в книзі “История искусства” /п.П. 1902 р./ про них писав : “Ось де самобутнє мистецтво Прикарпатської Русі торжерствує своє найвище досягнення! Тут, у цих легко злітаючих до неба струнких силуетах храмів, у дитячій простоті їх конструкцій одержуємо ми невід’ємну чарівність цього справді народного мистецтва”. У плані бойківські церкви тридільні. Кожний зруб перекритий багатоярусною чотири – або восьмигранною банею. Завдяки ярусам /”заломам”/ баня з висотою звужується, творячи поверхи щоразу легші. Так створюються ілюзія висоти. Церкви мають при вході красиві галерейки, часто дверні рами їх прикрашені декоративною різьбою.
Дві чудові пам’ятки цього виду народної архітектури можна побачити в Музеї народної архітектури та побуту у Львові. Це церкви з с.Кривка Львівської області, Турківського району 1763 року і із села Тисовець Сколівського району 1863 р. Обидва переконливо говорять про високу культуру й майстерність народних умільців.
Важливе місце в історії матеріальної і духовної культури бойків займають народне мистецтво, художні промисли. ДО сьогодні, наприклад, була відома художня різьба тільки на одвірках та інших архітектурних деталях. Дослідженнями відкрито існування її на деяких побутових предметах, зокрема посуді.
Високими художніми якостями відзначаються народні тканини: “коци”, “верети” /декоровані в клітку/, “плаха”. Цікаві зразки рослинного орнаменту мають вибійки /фарбування проводилось рослинними фарбами за допомогою трафаретів/. Хвилюють своєю фантазією, тонкістю виконання вишивки.
Бойківський старовинний одяг відзначається зручністю, легкістю, багатством орнаменту та способів виконання. Дівчата одягали вишиті сорочки, білі спідниці з вишитим краєм, а також прикрашений вишивкою фартушок. На голові світла хустка.
Заміжні жінки в’язали хустки на чіпець. На сорочки “лейбик” з коричневого сукна, який на грудях прикрашався шнурами і саморобними ґудзиками з того ж таки сукна. Чоловічий костюм відзначався строгістю. Сорочка і штани – з білого полотна. Вишивки на них вузькі, в основному чорного кольору. Штани іноді вишивали внизу по швах. Лейбик прикрашався скромніше. Влітку на голові – солом’яний капелюх, в зимі – “кучма” або “бараняча шапка”. В старі часи чоловіки носили довге до плечей волосся, яке заплітали в коси. Бороди голили.
До шедеврів декоративного мистецтва слід віднести і писанки. Серед декоративних мотивів їх оформлення є дуже архаїчні. Наприклад, примітивне зображення сонця у вигляді радіальних ліній, які виходять з центра круга. Переважають гнометричні орнаменти. Виразний рослинний орнамент – рідкість.
Особливості розвитку і форми розселень на Бойківщині
Розташування, форми поселення і розпланування їх на Бойківщині в першу чергу визначаються рельєфом місцевості. В давнину люди займали під свої поселення більш рівні, низинно розташовані простори; днища гірських долин, надзаплавні тераси. У вузьких поперечних долинах людина охоче заселювала котловани.
Важливу роль відіграють ліси. Тут заселення йшло повільніше і садиби будувались тільки на вільних від лісу ділянках. Первісно постійні поселення виникали на самовільно захоплених територіях.
У часи кочового скотарства території пасовищ і шляхи пересування худоби не обмежувались. У місцях зупинок пастухи будували примітивні курені для відпочинку і тимчасові загони для худоби. З переходом до напівосілого скотарства вже частина населення, переважно жінки і діти, живуть у хатах, які будували на рівнинах і в долинах вздовж рік. Рідко в таких місцях були всі умови, потрібні на сінокіс, людям зводилось проходи великі відстані, перебираючись через густі дебрі. Звідси, мабуть, походить назва лісових лук “лази”, які зафіксовано і в назвах урочищ та поселень.
У міру зростання поселень площа лазів розширювалась за рахунок вирубок лісу. Кращі землі перетворювались на ораницю. Поступово лази, куди переселялась вся ім’я, перетворювались на хутори.
Отже “дворище” в давнину було цілим хутором. Таке поселення мало ледве кілька хат. З ростом населення, площа орних земель збільшувалась за рахунок розчищення лісу. Так виникла група дворів, які пізніше розвинулись в ціле поселення. Найчастіше поселення виникали на територіях, придатних для ведення господарства, де спочатку поселялась одна або кілька сімей. Розростаючись, такий рід передавав назву іноді цілій групі дворів. Прізвища перших поселенців передавались назвам сіл, присілків.
На Бойківщині існують різні форми поселень. Від середньовіччя і до половини XIX ст. складаються форми поселень, які збереглись майже до наших днів. У вузьких долинах рік найбільше поширення мають видовжені, одно вуличні поселення, спочатку з одним рядом садиб, віддалених одна від другої, згодом з’являються також поселення з двома рядами, звичайно вздовж річок з однієї або з двох сторін.
Скупчені поселення поширені найчастіше в котловинах, при злитті рік. Вони характеризуються багато вуличним плануванням, компактністю і мають форму неправильного багатокутника.
Вільний характер розселення не міг довгу існувати. В 1778 р. Австрійський уряд прийняв розпорядження про так звану контракцію. Це означало, що розкидані одиночні поселення верховинських місцевостей розпорядженням власники втягувались в общину. З часів проведення контракції іноді відраховують поселень, хоч фактично вони існували задовго до цього.
Отже, на Бойківщині існують три форми поселень: села витягнуті вздовж рік догори, скупчені та розкидані безсистемно в долинах і по схилах гір.